навспак
НАВСПА́К, присл., діал.
Назад, у зворотному напрямі.
[Служебка:] Чи світ навспак поверне? Шкляна гора розтане? Схаменись! Вона ж не з льоду, – з чистого кришталю! (Леся Українка);
Життя – дивовижна ріка, що котить хвилі навспак, від гирла до істоку [до витоку] (Л. Первомайський);
Читать слова звичайно і навспак цікаво так, що не списать пером (Д. Білоус);
Бешкетний снiг, зухвалий снiг надiй навспак летить, яскрiє, ризикує (І. Жиленко).
Словник української мови (СУМ-20)