навтіки
НАВТІ́КИ, НАВТЬО́КИ, присл., розм.
Бігом від кого-, чого-небудь, швидко тікаючи.
Ми кинулися навтіки (Б.-І. Антонич);
Вишневецький не зупинявся, за ним пустилась навтіки і шляхта (П. Панч);
Вздрівши бугаєву статуру, голову-стріху та кнурячі очі, гультяї одразу припинили художню самодіяльність і кинулися навтьоки (А. Крижанівський);
// у знач. пред. Тікати.
– Як же я довідавсь од матері, що мені така ласка та шаноба простелена, то я, не довго думавши, зараз навтіки, куди очі зирнули, а ноги понесли (Марко Вовчок);
Заєць лякливий – зашелестить від подиху вітерця папір, затріщить млинок, косоокий боягуз зараз же навтіки (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)