навтікача
НАВТІКАЧА́, присл., розм.
Те саме, що навті́ки.
Малий злякано драпонув навтікача в садок (О. Гаврилюк);
Кинувши палицю, селянин припустив навтікача (О. Бердник);
Ми не стали баритися. Шугонули вниз і кинулися навтікача (В. Нестайко);
// у знач. пред. Тікати.
Баче [бачить] хлопець, що непереливки, та навтікача (Д. Мордовець);
Вглядівши таку мальовничу групу, панни крутнулись, повернулись та навтікача! (І. Нечуй-Левицький);
Марійка вхопить торбу та навтікача, а ми за нею!.. (М. Коцюбинський);
– Кинули і мене в гаражі, а самі нишком витягли авто й навтікача... (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)