навтікача
НАВТІ́КИ (НАВТЬО́КИ) присл., предик., розм. (бігом від кого-, чого-небудь, швидко тікаючи), НАВТІКАЧА́ розм., ДРА́ЛА предик., розм., ДРАПАКА́ предик., розм. Вишневецький не зупинявся, за ним пустилась навтіки і шляхта (П. Панч); — Я, не довго думавши, зараз навтіки, куди очі зирнули, а ноги понесли (Марко Вовчок); Він мерщій на коня та навтікача побіля хат (Г. Квітка-Основ'яненко); От тут-то вітри схаменулись І ну всі драла до нори (І. Котляревський); — А тоді збираю свої манатки, та драпака через гори додому (І. Франко).
Словник синонімів української мови