навтікача
НАВТІКАЧА́, присл., розм. Те саме, що навті́ки.
Оришка підвелась, напнула на голову рядно, прожогом кинулась навтікача (Н.-Лев., IV, 1956, 198);
Малий злякано драпонув навтікача в садок (Гавр., Вибр., 1949, 155).
Дремену́ти навтікача́ див. дремену́ти.
Словник української мови (СУМ-11)