навівати
НАВІВА́ТИ, а́ю, а́єш і НАВІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАВІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док.
1. тільки недок. навіва́ти, Слабо, злегка віяти (у 1 знач.).
Тут не можна було довго устояти, бо вітер навівав горяччю, що дух захапувало і парило лице (А. Чайковський).
2. що, чого. Приносити вітром, потоком повітря.
Скільки разів возьме [візьме] кріпкий мороз, стільки разів віє холодний вітер та й навіває нову верству снігу (Марко Черемшина);
Вітер прозорий мене вогким торкає крилом .. І навіва з островів дух невідомих рослин (М. Рильський);
Шумить [верба] і навіває прохолоду, Немовби кличе у вечірню тінь (Л. Первомайський);
Знов піднявся бурей від схід сонця, самий сухий вітер, що ніколи не навіє дощу (Г. Квітка-Основ'яненко);
У гори вітер з заходу навіяв синіх непроглядних хмар і заліг (С. Чорнобривець);
// безос., пред..
У пані Розумової геть вирвало двері з одвірків і в хату так навіяло, що Льоня зовсім простудився (Леся Українка);
Нанесло [снігу] стільки, навіяло, що засипало ціле місто, а з ратушевої вежі сама шпичка осталася (А. Чайковський).
3. що, перен. Викликати в кого-небудь який-небудь настрій, стан; впливати на кого-небудь певним чином.
Наша чудова українська врода, нагріта гарячим полуденним сонцем, навіва на думи насіння поезії та чар (О. Стороженко);
Ліс шумить, навіває в душу всілякі забаганки, то платви треба, то оголоблів до саней, то молодої смерічки на деревце весільне (В. Стефаник);
Ці тихі незабруковані вулички з лагідними будиночками серед дерев і квітів навіювали зажуру (Д. Ткач);
– Які думки навіють вам сучасне поле, діду! – Інтелігентність скрізь своє візьме, хоч у полі, хоч у холі, – відгукнувся дід (А. Крижанівський);
Але ці звуки, що мали навіяти йому [Городовському] потрібний сон, зливалися поступово у невиразний гуркіт, що тоншав і видовжувався (В. Підмогильний);
Проходжу лісом. Тихий шум Мені навіяв безліч дум (П. Воронько);
Осінні далі Сумну мелодію навіяли мені (В. Симоненко).
4. з інфін. рідко. Примушувати кого-небудь засвоїти чиї-небудь думки, переконання; прищеплювати якісь почуття і т. ін.
Досліджувані протягом ряду сеансів впадали в гіпнотичний сон, під час якого їм навіювали швидко і чітко виконувати наші інструкції (з наук. літ.).
5. що. Віючи, очищати певну кількість чого-небудь.
У ті голодні роки якщо вдавалося навіяти хоч кілограм зерна було неабиякою удачею (з мемуарної літ.);
Із полови, вивезеної на смітник із елеватора, за допомогою старої віялки навіяли кілька мішків зерна (з газ.).
(1) Навіва́ти (наво́дити) / наві́яти (навести́) журбу́ (журу́) на кого і без дод. – викликати у кого-небудь важкі почуття, печаль, смуток; засмучувати когось.
Вітер шелестить у верхів'ї дерев, навіваючи журу (І. Цюпа);
Ці слова навели на Марію журбу (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)