навівати

НАВІВА́ТИ, а́ю, а́єш і НАВІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАВІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док.

1. тільки недок. навіва́ти, Слабо, злегка віяти (у 1 знач.).

Тут не можна було довго устояти, бо вітер навівав горяччю, що дух захапувало і парило лице (А. Чайковський).

2. що, чого. Приносити вітром, потоком повітря.

Скільки разів возьме [візьме] кріпкий мороз, стільки разів віє холодний вітер та й навіває нову верству снігу (Марко Черемшина);

Вітер прозорий мене вогким торкає крилом .. І навіва з островів дух невідомих рослин (М. Рильський);

Шумить [верба] і навіває прохолоду, Немовби кличе у вечірню тінь (Л. Первомайський);

Знов піднявся бурей від схід сонця, самий сухий вітер, що ніколи не навіє дощу (Г. Квітка-Основ'яненко);

У гори вітер з заходу навіяв синіх непроглядних хмар і заліг (С. Чорнобривець);

// безос., пред..

У пані Розумової геть вирвало двері з одвірків і в хату так навіяло, що Льоня зовсім простудився (Леся Українка);

Нанесло [снігу] стільки, навіяло, що засипало ціле місто, а з ратушевої вежі сама шпичка осталася (А. Чайковський).

3. що, перен. Викликати в кого-небудь який-небудь настрій, стан; впливати на кого-небудь певним чином.

Наша чудова українська врода, нагріта гарячим полуденним сонцем, навіва на думи насіння поезії та чар (О. Стороженко);

Ліс шумить, навіває в душу всілякі забаганки, то платви треба, то оголоблів до саней, то молодої смерічки на деревце весільне (В. Стефаник);

Ці тихі незабруковані вулички з лагідними будиночками серед дерев і квітів навіювали зажуру (Д. Ткач);

– Які думки навіють вам сучасне поле, діду! – Інтелігентність скрізь своє візьме, хоч у полі, хоч у холі, – відгукнувся дід (А. Крижанівський);

Але ці звуки, що мали навіяти йому [Городовському] потрібний сон, зливалися поступово у невиразний гуркіт, що тоншав і видовжувався (В. Підмогильний);

Проходжу лісом. Тихий шум Мені навіяв безліч дум (П. Воронько);

Осінні далі Сумну мелодію навіяли мені (В. Симоненко).

4. з інфін. рідко. Примушувати кого-небудь засвоїти чиї-небудь думки, переконання; прищеплювати якісь почуття і т. ін.

Досліджувані протягом ряду сеансів впадали в гіпнотичний сон, під час якого їм навіювали швидко і чітко виконувати наші інструкції (з наук. літ.).

5. що. Віючи, очищати певну кількість чого-небудь.

У ті голодні роки якщо вдавалося навіяти хоч кілограм зерна було неабиякою удачею (з мемуарної літ.);

Із полови, вивезеної на смітник із елеватора, за допомогою старої віялки навіяли кілька мішків зерна (з газ.).

(1) Навіва́ти (наво́дити) / наві́яти (навести́) журбу́ (журу́) на кого і без дод. – викликати у кого-небудь важкі почуття, печаль, смуток; засмучувати когось.

Вітер шелестить у верхів'ї дерев, навіваючи журу (І. Цюпа);

Ці слова навели на Марію журбу (І. Нечуй-Левицький).