навівати

НАВІВА́ТИ, а́ю, а́єш і НАВІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАВІЯ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. тільки недок. навіва́ти, неперех. Слабо, злегка віяти (у 1 знач.).

2. перех. Приносити вітром, потоком повітря.

Вітер прозорий мене вогким торкає крилом.. І навіва з островів дух невідомих рослин (Рильський, І, 1956, 57);

Шумить [верба] і навіває прохолоду. Немовби кличе у вечірню тінь (Перв., II, 1958, 101);

Знов піднявся бурей від схід сонця, самий сухий вітер, що ніколи не навіє дощу (Кв.-Осн., II, 1956, 124);

У гори вітер з заходу навіяв синіх непроглядних хмар і заліг (Чорн., Визвол. земля, 1959, 77);

// безос.

У пані Розумової геть вирвало двері з одвірків і в хату так навіяло, що Льоня зовсім простудився (Л. Укр., V, 1956, 218).

3. перех., перен. Викликати в когось який-небудь настрій, стан; впливати на кого-небудь якимось способом.

Наша чудова українська врода, нагріта гарячим полуденним сонцем, навіва на думи насіння поезії та чар (Стор., І, 1957, 99);

На душу Юркові така погода завжди навівала нудьгу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 90);

На Черниша ці смагляві румунські хлопці в беретах навіяли інші думки (Гончар, III, 1959, 129);

Ці тихі незабруковані вулички з лагідними будиночками серед дерев і квітів навіювали зажуру (Ткач, Арена, 1960, 211).

4. перех., рідко. Примушувати засвоїти чиї-небудь думки, переконання; прищеплювати якісь почуття і т. ін.

Досліджувані протягом ряду сеансів впадали в гіпнотичний сон, під час якого їм навіювали швидко і чітко виконувати наші інструкції (Фізіол. ж., VI, 6, 1960, 715).

5. перех. Віючи, очищати певну кількість чого-небудь.

Навіяли центнер пшениці.