навідлі
НАВІ́ДЛІ, присл., діал.
1. Навідліг.
Правда, як олива, випливе наверх, – сказав Комашко, вдаривши рукою навідлі об стіл (І. Нечуй-Левицький);
[Панас:] Якби ж я його побив абощо... А то так тільки, мазнув його навідлі... (М. Кропивницький);
Щосили розмахнувши своїм довгим батогом, вартовий хльоснув хижака навідлі, і шуліка каменем звалився на суху землю (Олесь Досвітній).
2. На певній відстані.
Під грушкою простягсь козак, навідлі і руки і чуб, та жде, щоб без турбот йому упала грушка прямо в рот (Л. Мосендз);
Три сосни стоять – одна навідлі, інші двоє близенько в парі (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)