навідліг
НАВІ́ДЛІГ, присл.
Розмахнувшись з силою; з розмаху.
Він розмахнувся і навідліг вдарив кулаком в сите обличчя Юрася (С. Чорнобривець);
Він навідліг, різко і недбало черконув великим гострим нігтем, навхрест перекреслюючи на картині обличчя дівчини (В. Козаченко);
Він розмахнувся і навідліг затопив у червону баб'ячу пику кулаком‚ у якому затискав колодку ножа (В. Шкляр);
* Образно. Мабуть, він таки щось здогадувався, тому й розповідь Боровадянки про теплу та суху місцину вразила його навідліг (В. Діброва).
Словник української мови (СУМ-20)