нагинатися
НАГИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАГНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.
1. Згинаючись, нахилятися.
“Серце моє, доле моя! Соколе мій милий! Мій ..” – аж верби нагинались Слухать тую мову. Ото мова! (Т. Шевченко);
Очерет шелестить – Нагинається, Качки тихо пливуть Не лякаються (Дніпрова Чайка);
Тепер же на їхніх прихатніх подвір'ях ніхто не порався, на городах не нагинався, вуличками не прошкував (М. Вінграновський);
Він безперестанку нагинався, піднімав камінчик, уламок руди або шматочок кварцу, уважно оглядав і жбурляв зневажливо геть (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна);
Марта та Гриць нагнулись надо мною, слухають, а я тихенько їм читаю (Панас Мирний);
Стежка йшла круто вгору. Рубін нагнувся і поліз рачки (І. Сенченко);
* Образно. Вчився шалено. Ні, він не вчився. Він нагинався і брав знання з-під ніг оберемками (У. Самчук).
2. перен. Змінюватися у своєму ставленні до чогось.
Що був лінивий, се розуміється само собою; куди, бач, з таким животом та з п'яною головою до праці нагинатися! (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)