наглумлятися
НАГЛУМЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., НАГЛУМИ́ТИСЯ, млю́ся, ми́шся; мн. наглумля́ться; док., з кого – чого, рідко над ким – чим і без дод.
Кепкуючи, насміхаючись, виражати неповагу, презирство до кого-небудь; знущатися з когось.
І, може, той пори дождався [Еней], Щоб хто і ребра полічив: Щоб з вдовами не женихався, Над мертвими не наглумлявся (І. Котляревський);
– Хай би хто другий, да не ти, Петрусю, наглумився з мене да ще й перед людьми (Ганна Барвінок);
– Що вона в житті без батька? Перший дурисвіт її одурить, наглумиться, насміється (О. Гончар);
Вона більше не могла залишатися там, де над нею так жорстоко наглумилися (О. Авраменко, В. Авраменко).
Словник української мови (СУМ-20)