наглухо
НА́ГЛУХО, присл.
Дуже щільно, не лишаючи отворів.
Віконниці в будиночку зачинені наглухо (О. Донченко);
Одно вікно забите наглухо, друге – наполовину (З. Мороз);
Полісовщики мовчки доїжджають до наглухо огородженого дощаним парканом будинку (М. Стельмах);
Тепер на ньому були сині джинси, хороші, фірмові, хоча й сильно поношені зимові кросівки, наглухо застебнута зелена брезентова штормовка (А. Кокотюха);
* Образно. Він мріяв про гімназію, але двері школи перед ним були наглухо зачинені (С. Чорнобривець);
Осички просили на зиму чобіток, а дуби наглухо застібали кожухи (Григорій Тютюнник);
Живемо у відкритому суспільстві, де багато дверей для суспільства закриті наглухо (Л. Костенко);
// Дуже міцно, сильно; так, що не можна роз'єднати, перемістити.
Цей примус радше нагадував велику праску або середнього розміру з наглухо прилютованою покришкою баняк (Е. Андієвська);
Вони сиділи високо в горі, в печерній церкві, наглухо зашпунтувавши сходи (Ю. Мушкетик);
Гумову підошву можна наглухо прикріпити до взуття (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)