наглухо

НА́ГЛУХО, присл.

Дуже щільно, не лишаючи отворів.

Віконниці в будиночку зачинені наглухо (О. Донченко);

Одно вікно забите наглухо, друге – наполовину (З. Мороз);

Полісовщики мовчки доїжджають до наглухо огородженого дощаним парканом будинку (М. Стельмах);

Тепер на ньому були сині джинси, хороші, фірмові, хоча й сильно поношені зимові кросівки, наглухо застебнута зелена брезентова штормовка (А. Кокотюха);

* Образно. Він мріяв про гімназію, але двері школи перед ним були наглухо зачинені (С. Чорнобривець);

Осички просили на зиму чобіток, а дуби наглухо застібали кожухи (Григорій Тютюнник);

Живемо у відкритому суспільстві, де багато дверей для суспільства закриті наглухо (Л. Костенко);

// Дуже міцно, сильно; так, що не можна роз'єднати, перемістити.

Цей примус радше нагадував велику праску або середнього розміру з наглухо прилютованою покришкою баняк (Е. Андієвська);

Вони сиділи високо в горі, в печерній церкві, наглухо зашпунтувавши сходи (Ю. Мушкетик);

Гумову підошву можна наглухо прикріпити до взуття (з наук.-попул. літ.).