нагніт
НА́ГНІТ, у, ч., діал.
1. Гноблення, гніт.
Ясністю свого протесту, проти неправд і нагніту над народом.., – Шевченко перевищує всіх російських письменників сорокових років (М. Драгоманов);
Середняки, збуваючись глитайського нагніту, стали поводитися вільніше (Г. Епік).
2. перен. Тяжкий пригнічений стан.
Навкруги всі як один про це [вбивство Грицька] говорили, .. воно й робило нагніт на їхні душі (Б. Грінченко);
Їй важко було стояти, важко ступати крок, важко дивитись. Під тупим нагнітом у мозоку [мозку] вона спроквола думала: “Навіщо я розмовляла з ним? І я кричала...” (В. Підмогильний);
Уже поснули жовніри, мертвотна тиша обіймала казарми і лягала тяжким нагнітом на його груди (І. Пільгук).
НАГНІ́Т, у, ч.
Патологічний процес переважно на холці коней, що виникає від погано припасованої збруї або неправильної посадки при їзді.
Правильний вибір розміру сідла для верхового коня позбавить вершника проблем, пов'язаних із нагнітом (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)