надавлювати
НАДА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАДАВИ́ТИ, давлю́, да́виш; мн. нада́влять; док.
1. що, на що, кого і без дод. Давлячи, натискати на кого-, що-небудь.
Гликерія почуває, як гаряча хвиля крові підіймається їй у груди, надавлює їх і вогнем суне до лиця (В. Винниченко);
Дерев'яне рідке склепіння [штреку] .. все ще тримало мільйоннотонний тягар породи, що непереборно все нижче надавлював кріплення (Олесь Досвітній);
Івась, мов хто надавив його зразу, тонко-тонко заридав (Панас Мирний);
Глибоко всадив [Демид] лопату в землю, надавивши її ногою (Б. Грінченко);
Тонкі пальці твердо надавили курок (Г. Епік);
* Образно. Лихо знову так надавило на її душу – мов недавньої радості і не було (Панас Мирний);
// Стискаючи руками або налягаючи тілом, заподіювати фізичний біль або спричинювати незручність.
– Батько матір б'ють! Усю на їх одежу порвали, звалили додолу, надавили і за горло давлять (Панас Мирний);
Зваливши Костя на землю, лицем униз, надавив [Лановий] коліном, хапливо скинув з себе ремінний пояс і .. почав бити хлопця (В. Винниченко);
Тоня, впіймавши його [Віталія], надавила, стала нагинати у воду, як хлопчака, що не хоче купатитись, а він випручавшись, намагався побороти її, потопити (О. Гончар);
// що. Торкаючись якоїсь частини тіла, намулювати її.
Стали на ніч в Ярославі, Лежить русин десь на лаві, Всю ніч ока не стулив, Костомахи надавив (І. Франко);
Мав мороку він велику, Бо п'ятак у черевику Відіграв одну лиш роль – Надавив йому мозоль! (С. Олійник).
2. кого і без дод., перен., розм. Дуже дошкуляти, діймати чим-небудь, не даючи спокою комусь.
Аж зорі злічиш (як недуга надавить) (Номис);
Марина не раз і не два вмивалася рясними сльозами, як надавлять її злидні та недостачі (Панас Мирний).
3. чого і без дод. Вичавлювати яку-небудь кількість рідини з чогось.
Будзів було багато, вони були справді тверді, отже, доводилося добре надавлювати (Г. Хоткевич);
– Оце їду в Сінеу олійки трохи надавити... – пояснює візник (М. Чабанівський);
[Лука:] А я по три кіла [винограду] з лози зняв!.. Надавив вина... Частував ним усе село (Ю. Мокрієв);
Вже вони соків надавили, вже грибів наконсервували, і помідорів, і огірків,і чого тільки не наробили, насушили (М. Воробйов).
4. док., кого, чого, розм. Давлячи, знищити якусь кількість кого-, чого-небудь.
Надавити жуків.
5. на кого, перен., розм. Тиснути на кого-небудь, змушуючи робити, виконувати щось.
Всі бориславські предприємці [підприємці] згодилися на те, що тепер, коли розбурхана хвиля робітницького руху раптом притихла, треба з подвійною силою надавити на непокірних (І. Франко);
Як затявся старий. Ну, думає собі Понятовський, це він тут хоробрий. А от поїду я до Парижа та звідти на нього як надавлять із Версаля, то, не бійсь, підіжме хвоста (Г. Хоткевич);
Якщо намагатися надавити на аудиторію емоційно, це викликає опір (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)