надаремно
НАДАРЕ́МНО, розм.
Присл. до надаре́мний.
– І свиту надаремно шукаєте, бо я до вас не поїду, – сказала Маруся (І. Нечуй-Левицький);
Тут він, рибалка з-над Бугу, мабуть, закінчить свій шлях. Нема чого тішити себе надаремно, він не дитина (О. Гончар);
Рушниця тремтіла в моїх руках, я намагався цілитись .. Ах, я надаремно стріляю, і мої кулі не досягають мети!.. (Б. Антоненко-Давидович);
Надаремно постановник п'єси Джільберт Міллер намагався створити на сцені потрібну таємничість: всі хитромудрі спроби його декораторів і костюмерів не давали бажаного ефекту (В. Владко);
// Без потреби.
– Тікаймо заздалегідь! Нащо тобі надаремно, з доброго дива накладати головою? – сказав пан Казимір (І. Нечуй-Левицький);
– Не взивай імені Господа Бога надаремно, а мене не доводи до того, щоб я мав загнуздувати тебе, як нев'їджену коняку, – відповів Кочубей, виведений жінкою з рівноваги (Б. Лепкий);
// у знач. пред. Марно, безрезультатно.
Як тільки зачую чиюсь ходу, зараз колотиться серце. Але се надаремно: чай пили без панни Анелі (М. Коцюбинський);
Забили знадвору вікно. Але все це тепер надаремно. Засвітало, а в хаті у них все одно, Як в могилі тій, зимно і темно (Л. Первомайський);
Потрібні були нові гіпотези, та як ми не намагалися віднайти їх у своїй уяві – все надаремно (І. Росоховатський).
Словник української мови (СУМ-20)