надаремний
НАДАРЕ́МНИЙ, а, е, розм.
1. Те саме, що даре́мний 1.
Хтось пирхає зо сміху, і я відчуваю, що хвальба моя надаремна, що хлопці мають важливіші доручення (М. Олійник);
Мої надаремні міркування – бо хіба ж од них щось зміниться у взаєминах між Марією та Грищенком? – порушує сам Грицько (Є. Доломан);
// Який не має успіху, не досягає мети; безуспішний, безплідний.
Всі розуміють – будь-які розмови і вмовляння надаремні. Вона все ще не вірить, що він мертвий, їй здається – він отямиться (О. Іваненко);
Я безсилий продовжувати надаремні спроби поглянути з іншого ракурсу на очевидне – на демагогізм деяких політиків (з газ.).
2. Який не приносить користі; непотрібний, даремний (у 2 знач.).
Підняття народного добробуття [добробуту], народна просвіта, – були б багато вищими завданнями для польських панів, ніж надаремна й непотрібна іграшка в полонізацію галицьких українців (І. Нечуй-Левицький);
Читав колись Сивоок гіркі нарікання святого отця-пустельника на безлад, що запанує повсюди..: “Почнуть люди надаремними бідами рятуватися, і повсюдно за такії гріхи почнуть бути голод і мор часто” (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)