надаремне
НАДАРЕ́МНЕ, присл., розм.
Те саме, що надаре́мно.
[Жіноча постать:] .. І змовкло все – ні одгуку, ні згуку, І вслалось все туманом забуття .. Невже ж своє життє [життя] Пошарпали ви, друзі, надаремне? (Л. Старицька-Черняхівська);
Курибіда надаремне заплющував очі, заснути він не міг (П. Панч);
– Чи ви .. ніяк не хочете забути минулого? – Не можу. – І знову ж таки надаремне! За те минуле я маю більше гніватись на вас, аніж ви на мене (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)