надвечірок
НАДВЕЧІ́РОК, рка, ч., розм.
Те саме, що надвечі́р'я.
Стояв свіжий осінній надвечірок (І. Сенченко);
– Як ти [дівчина] жила ці роки всі і дні? – Плакала тяжко, тужила гірко. Чекала ранку до надвечірка (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)