надвечірок
НАДВЕЧІ́РОК, рка, ч., розм. Те само, що надвечі́р’я.
Стояв свіжий осінній надвечірок (Сеич., Онов., 1959, 51);
Весна пробивалася з землі, линула з неба, пломеніла в барвистих загравах світань і надвечірків… (Грим., Незакінч. роман, 1962, 204).
Словник української мови (СУМ-11)