надирати
НАДИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДЕ́РТИ, НАДРА́ТИ, деру́, дере́ш; мин. ч. наде́р, ла, ло і надра́в, надра́ла, надра́ло; док., чого і без дод.
1. Відриваючи, відокремлюючи невеликими частинами, збирати що-небудь у якійсь кількості.
У лісі Олекса наказав розкласти великі вогнища і послав легенів надрати смоли (з казки);
– Ще не заклеєний [конверт]. А чим би його... – Як чим? А глеєм! Там на 'дній [на одній] вишні, як кулаки, понагонило. Ось я побіжу надеру... (І. Вирган);
// Руйнуючи гнізда, забирати яйця, пташенят.
Незабаром Грицько вернувся з повною пазухою горобенят. – А я, діду, ось скільки горобенят надрав! (Панас Мирний);
Так я надрав там [на дзвіниці] яєць, гав'ячих і горобиних, повну пазуху (І. Микитенко).
2. Подрібнювати очищене від лушпиння зерно на крупу.
Довелося робити жорна, щоб надерти з неї [кукурудзи] якоїсь крупи (В. Логвиненко).
3. перен., розм. Беручи з кого-небудь більше ніж належить, назбирати яку-небудь кількість чогось.
– Якби сюди горілки .. – Де б же ти взяв? – питає Пацюк. – Голова б приніс... він з людей надрав (Панас Мирний).
Де́рти (надира́ти) го́рло (горля́нку) див. де́рти.
◇ Де́рти (дра́ти) / наде́рти (надра́ти) ли́ка (ли́ко) див. де́рти;
(1) Надира́ти / наде́рти (надра́ти) чу́ба – карати кого-небудь, тягаючи, сильно смикаючи за чуба.
А для Зайця річ нелюба. Що надрав учитель чуба? Ніби нас не драли всіх? (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)