надлюдина
НАДЛЮДИ́НА, и, ж.
1. За філософським уявленням – людина сильної волі; індивідуаліст, який ставить себе над суспільством, нехтуючи його правовими й моральними нормами.
Одурманений фашистською пропагандою, може, й справді уявляв [німець] себе надлюдиною, був певен, що дійде до Уралу, стане володарем світу (О. Гончар);
– Ніцше ніколи не імпонував мені яко філософ. Його ідеал надлюдини і натовпу .. викликає протест своєю відкритою проповіддю людиноненависництва (М. Олійник).
2. Видатна, визначна, велика людина.
Про артистів, яких Тася бачила в кіно або слухала по радіо, які здавались їй мало не надлюдьми, Семен Григорович говорив панібратськи, як про близьких приятелів (Л. Дмитерко);
В школі вона вважала, що справжніми героями є люди лише ті, про яких писали в газетах, книгах. Люба вважала їх надлюдьми (П. Автомонов).
Словник української мови (СУМ-20)