надриватися
НАДРИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАДІРВА́ТИСЯ, дірву́ся, ді́рве́шся, док.
1. Розриватися трохи, не до кінця.
Пакет надірвався.
2. перен. Напружуватися, докладати надмірні зусилля, старатися з усієї сили, роблячи, виконуючи що-небудь.
Коли мене ранили, я навалювався на тебе всією вагою, і ти тягла мене з поля бою, брудна, замазана моєю кров'ю. Чи сказав я тобі хоч раз не надривайся, не виснажуй себе, бережи свою вроду? Ні (О. Довженко);
Надриваючись, Даша виволокла на перон два важких чемодани, допомогла жінці вийти з вагона (С. Журахович);
// Дуже голосно кричати, говорити, звучати.
П'ять-шість дужих чоловічих голосів надривалися, щоб перекричати один одного (Л. Яновська);
Осадчий кінчав промову. Його голос надривався від останньої напруги і ось-ось перетнеться, як мотузок на вогні (Б. Антоненко-Давидович);
* Образно. Окаянний вітер надривався в димарі, гудів і лютував (О. Донченко);
Навкруги стояла дрімотна тиша. Тільки десь вдалині часом протяжно, а часом уривчасто й тривожно надривались паровози (К. Гриб).
3. перен., розм. Підривати свої сили, перевтомившись; підриватися.
Ставить [Гаркуша] їх [дітей] на важкі роботи, а вони потім хникають, надриваються (О. Гончар);
Мати й сестра день при дні на панських нивах надриваються (К. Гриб).
4. тільки недок. Пас. до надрива́ти.
◇ (1) Надрива́тися в ярмі́ – знесилюватися від тяжкої надмірної праці, надмірного напруження.
Моє досьє, велике, як майбутнє, напевне, пропустив котрийсь із трутнів, Із тих, що білий світ мені окрали, окравши край, окрали спокій мій, лишивши гнів розпавий і кривавий і право надриватися в ярмі (В. Стус).
Словник української мови (СУМ-20)