наділяти
НАДІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і НАДІ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАДІЛИ́ТИ, ділю́, ді́лиш, док., кого, кому і без дод.
1. Ділячи що-небудь, роздавати кожному.
Багато минуло років з того часу, а ще й досі .. розповідають про Довбуша, про того славного розбійника, що одбирав у багатих і наділяв бідних (С. Васильченко);
Мимоволі зітхнулося, думки знову повернулися до села, і йому [Мірошниченкові] стало невимовно жаль, що не він зараз наділяє землю (М. Стельмах);
Дворових теж задобрив [Гамзенко]: наділив їх даремно огородами, аби проживали два роки у його, аби доглядали худоби (Панас Мирний);
Поруч з Недомірковою нивою наділили Насті Гірчак, а ще далі – Михайлині (І. Цюпа);
// Давати що-небудь у подарунок: обдаровувати.
І вдвох з Марисею Юзя почала обходити дівчат, наділяючи кожну урізком стрічки (Леся Українка);
Отож як умирала стара, то благословила наймита з наймичкою побратись, наділила їх худобою і аж руки їм цілувала та просила, щоб вони не обижали її Павлуся (О. Стороженко).
2. чим, перен. Виражати прихильність, вдячність і т. ін. у нагороду за що-небудь.
Слухачі наділили співачок цілим забоєм ляскання в долошки (Панас Мирний).
3. чим, перен. Надавати кому-небудь певних властивостей, якостей і т. ін.
– Жаль, що Бог, призначаючи в королі, не завжди наділяє людину благородством і державним розумом (П. Кочура);
А тілом не поскупилася наділити її мати: така і повненька, і біла, і рум'яна, і чорноока, чорнобрива, як мати (Панас Мирний);
Особливість Софійчиної вроди полягала не у формі її обличчя чи постаті, а в тому, як вона орудувала тими даними, що ними наділила її природа (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)