надія
НАДІ́Я, ї, ж.
1. Впевненість у можливості здійснення чогось бажаного, потрібного, приємного; сподівання.
Як же його у неволі Жити без надії? (Т. Шевченко);
Одно тільки скрашало його життя невеселе: надія на краще, що жевріла в його серці (М. Коцюбинський);
Найбільше в нього надії було на те, що він зустрінеться з кимось із сільських хлопців (Григорій Тютюнник).
2. Той, (те) на кого (на що) можна надіятися, покладатися, хто (що) є відрадою, опорою для кого-небудь.
А он розпинають Вдову за подушне, а сина кують, Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! в військо оддають! (Т. Шевченко);
Тепер вона [мати] одна з Катрею, це її єдина потіха і надія, опора в старості (Ю. Мельничук);
І от довічна твоя надія – твоя земля – лежить перед тобою і ледь-ледь бринить потемнілою стернею. Але кращої музики, як ця, ніколи не чув Мар'ян (М. Стельмах);
Ось як вчинив з нею він, її надія, її опора (О. Гончар).
Втрача́ти (тра́тити) / утра́тити (стра́тити) [оста́нню] наді́ю див. утрача́ти;
(1) Мала́ наді́я; Ма́ло (нема́) наді́ї (на кого – що) – нічого сподіватися на можливість здійснення бажаного, потрібного і т. ін.
Щось мала надія На такого батька: .. Все проп'є до краю, Чисто все забуде... (П. Грабовський);
“П'ятизлотник” тепер саме списується з “Зорі”; незабаром буде подано його в цензуру, хоч, правду сказати, і в мене мало надії на те, щоб цензура розв'язала його (М. Коцюбинський);
[Тетеря:] Мамо, мамо!. Ви втеряли [втратили]дочку, а я молоду жінку. Мамо, покладіться на одного Бога. Другої надії нема (І. Нечуй-Левицький);
Ма́ти наді́ю див. ма́ти²;
Пе́стити наді́ю в се́рці див. пе́сти́ти;
Плека́ти наді́ю див. плека́ти;
Поклада́ти / покла́сти [всю] наді́ю ([всі] [свої́] наді́ї) див. поклада́ти;
Склада́ти / скла́сти наді́ю (наді́ї) див. склада́ти;
(2) Уся́ наді́я на кого – дуже віриться, що хто-небудь здійснить щось бажане, потрібне і т. ін.
– На вас уся надія, товариші. Заради цього і прибув сюди до вас. Неодмінно треба звільнити [заарештованого] (А. Головко).
○ (3) У наді́ї (на що, з інфін.) – сподіваючись на що-небудь або на здійснення чогось.
Вони [Остап і Соломія] спочили трохи, осмілені тишею, звелись і обережно побрели вздовж гір в надії натрапити на яругу, де можна б було захиститися від дощу й холоду (М. Коцюбинський);
Федот сидить у Полтаві на вокзалі в надії на попутний транспорт (Григорій Тютюнник).
◇ Кла́сти наді́ю див. кла́сти;
Подава́ти / пода́ти наді́ю (наді́ї) див. подава́ти¹;
(4) При наді́ї, зі сл. бути. – вагітна.
– Як я була при надії, а він напитий прийшов, то й за волоси мене водив, і ще й кулакував (Л. Мартович);
Ірина вже народила сина Ізяслава і дочку Єлизавету та й знов була при надії (П. Загребельний);
Сподіва́тися (поклада́ти наді́ю) на ща́стя див. сподіва́тися;
Ті́шити себе́ (ті́шитися) наді́єю (ду́мкою) див. ті́шити;
(5) Ті́шитися наді́єю (д) див. ті́шити.
Словник української мови (СУМ-20)