назнавати
НАЗНАВА́ТИ, наю́, нає́ш, недок., НАЗНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм.
1. що. Узнавати, вивідувати, дізнаватися про що-небудь.
– Сьогодні оце, напившись чаю, побіжу по місті напитувать та назнавати квартиру для себе (І. Нечуй-Левицький);
[Грицько:] На що ж ти йому віддала [гроші]? [Химка:] Хату хотів купувати. Назнав, каже, двір, що продається (Панас Мирний);
// Знаходити, помічати, виявляти що-небудь.
Назнав десь-то селянин В лісі шпаченята (І. Манжура);
– Я назнав у одному місці свіжу сметану. У старої Прокопихи повна макітра назбирана (Григорій Тютюнник);
Явдононька пішла до гирла ставу, де назнала близькі холодні джерела (М. Рудь).
2. док., кого. Познайомившись, сподобати.
Таки ж у нашому селі Назнав я дівчину... (Т. Шевченко);
Став Чіпка часто пропадати на цілу ніч... Жде Мотря, не діждеться .. “Мабуть, пішов кудись погуляти .. А може, назнав кого...” (Панас Мирний);
Раніше, бувало, назнає парубок дівчину, то зараз же й скаже батькові та матері, а ті підуть на розглядини, роздивляться (Григорій Тютюнник);
// Зустрітитися, познайомитися з ким-небудь десь.
– Вельмишановний пане! Яку я гарну дівчину назнав в Комарівці. Ой, ой, ой! Такої гарної й на світі нема (І. Нечуй-Левицький);
– А ти признайся про дівку-бранку, котру назнав під Гострою брамою (з наук. літ.);
Якось у Ташкенті назвав [Кучугура] земляка, ученого-виноградаря Огієнка (С. Чорнобривець).
3. тільки док., що. Зазнати, перенести багато чого-небудь неприємностей, горя, радості і т. ін.
Я кинулася до інших Олесевих знайомих, до котрих мала листи, але назнала стілько [стільки] прикростей і сорому, що плюнула на все (І. Франко);
Перед тобою я, може й сконаю, Але, й конаючи, радість назнаю: Гляну на щічку твою прехорошу, – З болю – утіха (А. Кримський).
Словник української мови (СУМ-20)