назнавати

НАЗНАВА́ТИ, наю́, нає́ш, недок., НАЗНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм.

1. що. Узнавати, вивідувати, дізнаватися про що-небудь.

– Сьогодні оце, напившись чаю, побіжу по місті напитувать та назнавати квартиру для себе (І. Нечуй-Левицький);

[Грицько:] На що ж ти йому віддала [гроші]? [Химка:] Хату хотів купувати. Назнав, каже, двір, що продається (Панас Мирний);

// Знаходити, помічати, виявляти що-небудь.

Назнав десь-то селянин В лісі шпаченята (І. Манжура);

– Я назнав у одному місці свіжу сметану. У старої Прокопихи повна макітра назбирана (Григорій Тютюнник);

Явдононька пішла до гирла ставу, де назнала близькі холодні джерела (М. Рудь).

2. док., кого. Познайомившись, сподобати.

Таки ж у нашому селі Назнав я дівчину... (Т. Шевченко);

Став Чіпка часто пропадати на цілу ніч... Жде Мотря, не діждеться .. “Мабуть, пішов кудись погуляти .. А може, назнав кого...” (Панас Мирний);

Раніше, бувало, назнає парубок дівчину, то зараз же й скаже батькові та матері, а ті підуть на розглядини, роздивляться (Григорій Тютюнник);

// Зустрітитися, познайомитися з ким-небудь десь.

– Вельмишановний пане! Яку я гарну дівчину назнав в Комарівці. Ой, ой, ой! Такої гарної й на світі нема (І. Нечуй-Левицький);

– А ти признайся про дівку-бранку, котру назнав під Гострою брамою (з наук. літ.);

Якось у Ташкенті назвав [Кучугура] земляка, ученого-виноградаря Огієнка (С. Чорнобривець).

3. тільки док., що. Зазнати, перенести багато чого-небудь неприємностей, горя, радості і т. ін.

Я кинулася до інших Олесевих знайомих, до котрих мала листи, але назнала стілько [стільки] прикростей і сорому, що плюнула на все (І. Франко);

Перед тобою я, може й сконаю, Але, й конаючи, радість назнаю: Гляну на щічку твою прехорошу, – З болю – утіха (А. Кримський).