наказний

НАКАЗНИ́Й, а́, е́, іст.

1. Який містить у собі наказ, розпорядження.

У так званій наказній пам'ятці (інструкції), виданій якутським воєводою Головіним, Пояркову наказувалось “итти на Зею й Шилку реку для государева ясашного сбору” (з наук.-попул. літ.).

2. у знач. ім. наказни́й, но́го, ч. Особа, тимчасово призначена урядом на керівну посаду в козацькому війську.

– 3 весел! – віддав наказ Жмайло .. Хвилі, немов з тої команди наказного, показилися, рвонули, загули пекельним гулом, якого аж від самої Кафи не чули козаки в човнах (Іван Ле).

Значення в інших словниках

1. наказний — наказни́й прикметник  Орфографічний словник української мови
2. наказний — [наказний] м. (на) -зному/-з(‘)н'ім, мн. -з(‘)н'і  Орфоепічний словник української мови
3. наказний — -а, -е, іст. 1》 Який містить наказ, розпорядження. 2》 у знач. ім. наказний, -ного, ч. Особа, тимчасово призначена урядом на керівну посаду в козацькому війську. Наказний гетьман (війт і т. ін.) — в Україні в 17-18 ст.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. наказний — Виконуючий обов’язки, заступник  Словник застарілих та маловживаних слів
5. наказний — НАКАЗНИ́Й, а́, е́, іст. 1. Який містить у собі наказ, розпорядження. У так званій наказній пам’ятці (інструкції), виданій якутським воєводою Головіним, Пояркову наказувалось "итти на Зею й Шилку реку для государева ясашного сбору" (Видатні вітч. географи.  Словник української мови в 11 томах
6. наказний — Нака́зни́й, -а, -е Исправляющій должность. Наказний гетьман, отаман. Я збудив свого наказного, передав йому отаманство та й вернувся додому. Г. Барв. 143.  Словник української мови Грінченка