накивати
НАКИВА́ТИ, а́ю, а́єш.
Док. до кива́ти.
Він підняв палець в важкому персні і накивав (М. Коцюбинський);
Те мовивши, чернець ще й пальцем накивав, Поправив каптура і далі почвалав (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
Був собі такий дурний чоловік та була у його і жінка. От під який-то там празник накивала жінка дякові, щоб прийшов (народний жарт).
◇ (1) Накива́ти (рідше закива́ти) / кива́ти п'я́тами:
а) (перев. куди) утекти, швидко виїхати куди-небудь, залишивши місце проживання.
Зніметься оце чоловік, майне на вільні степи Катеринославські або Херсонські .. Багато тоді накивало п'ятами й одиноких і цілими сім'ями... (Панас Мирний);
Марнуємо час, батьку .. Коли б не довелося накивати п'ятами на ці капосні Бендери (С. Добровольський);
– Доповідайте, як ви там у млині порядкували.. – Мусив! Бо власник того млина в Австрію п'ятами накивав, а в людей мливо кінчилось... (О. Гончар);
б) швидко кинутися навтіки.
Нічого старостам робити, мерщій за шапки та .. з хати! Закивали п'ятами, скільки видно! (Г. Квітка-Основ'яненко);
Дехто вже позадкував, ховаючись за спини передніх, щоб, коли треба буде, вчасно накивати п'ятами (А. Іщук);
Їх оборонці збили всіх до ноги, а хто встиг, кивав п'ятами (О. Ільченко);
в) (звідки, від кого) залишити місце роботи, навчання, вийти із складу чогось і т. ін.
А коли граф відповів, що .. вже накивав від неї [Державної думи] п'ятами, то кореспондент .. мало не заподіяв собі смерті з великого горя (В. Самійленко);
Одне слово, з медичного інституту Геннадій теж накивав п'ятами (І. Волошин).
Словник української мови (СУМ-20)