накидатися
НАКИ́ДАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм.
Багато, до втоми покидати що-небудь.
– Стомився, Сашко?.. – Не стомився, а накидався добре. Мама восьмеро саней одвезли на своє поле. По обіді знов будемо возити (О. Копиленко).
НАКИДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАКИ́НУТИСЯ, нуся, нешся, док.
1. на кого – що. Кидатися, нападати на кого-, що-небудь.
Свинячий гурт, уїдливий і пажерливий, зразу накидався на неї, рвав з рук, глушив її криком і мало не валив з ніг (М. Коцюбинський);
Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило (Григорій Тютюнник);
Панські полигачі накинулись на чоловіка, скрутили, зв'язали йому руки (М. Стельмах);
* Образно. Вітер був холодний і злий. Він нервово, запихкано накидався на сірих людей і роздратовано свистів між багнетів (В. Винниченко).
2. на що. Охоче, із завзяттям, запалом братися за що-небудь; зосереджувати увагу на чому-небудь.
Накидаюсь на роботу, горю, а здоров'я тріщить і сили вичерпуються (М. Коцюбинський);
Сім років майже нічого не читала [Марина]. Тож накинулась на книги та журнали й почала жадібно гортати (Микола Чернявський);
До голубців подали пиво. Воно не було найкращим, але гості хапливо накинулись на нього (Ірина Вільде).
3. на кого і без дод., розм. Раптово, сердито починати лаяти, сварити кого-небудь, дорікати комусь.
Підійшов дядько Софрон, запихканий, сердитий. – Що ж ви стоїте? – накинувся він. – Усі вже пішли, а вони стоять собі... (В. Винниченко);
– Ти чого регочеш? – накидається ще більш розлючений батько. – Ач, який! Ану сідай за уроки! (І. Цюпа);
Давид Феоктистович миттю накинувся на юрбу цікавих, вимагаючи негайно повернути вкрадене колесо (Б. Антоненко-Давидович);
– Вибачте... – озвався [Тарас]. – Я накинувся на вас, бо ви потрапили під руку... (Василь Шевчук);
// Настирливо звертатися до кого-небудь з питанням, проханням і т. ін.
Він і за столом тільки те й робить, що на кожного тут накидається з незмінним своїм запитанням: – Як мужики? Як мужики до нас ставляться? (О. Гончар).
4. розм. Невідчепно приставати до кого-небудь з чимсь; настирливо напрошуватися, нав'язуватися кому-небудь.
– Здирають [попи] з мужиків посліднє [останнє], та ще накидаються їм на опікунів, ніби вони так за них дбають!.. (Н. Кобринська);
Вони [хлопці] погорджували нею явно і висміювалися з неї голосно. Вона [накидалася] кождому, і осягнути її ласку не було трудно (О. Кобилянська);
[Мавка:] Ну, що се значить “накинулась”? Що я тебе кохаю? Що перша се сказала? (Леся Українка).
5. тільки недок., ким. Не бажати тримати кого-небудь у себе, передаючи іншому.
Мати написати дочці, що нею сини накидаються. Дочка приїхала, забрала матір, і мати ще 15 років жила , й дочка матір поховала (з переказу).
6. тільки недок. Пас. до накида́ти².
За кращого знання історичного минулого українців .. Зникне також прагнення йти у дослідженні не від факту, а від апріорних конструкцій, що накидаються українському культурному та історичному процесові (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)