накоренок
НАКОРЕ́НОК, нка, ч., діал.
1. Потомок.
[Анзорге:] З'їдять нас хутко злидні.., що й накоренка не зостанеться (Леся Українка).
2. перен., лайл. Поріддя, виродок (про чию-небудь дитину).
Бодай його кодло з накоренком перевелось! (Номис).
○ (1) У на́коре́нку, у знач. присл., діал. – на пні, у нескошеному вигляді (про хліб, трави).
Запродував [чоловік] лихварям збіжжя ще в накоренку (Леся Українка);
– Посуха прилучилася. Збіжжячко наше пропало в накоренку... (М. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)