налобник

НАЛО́БНИК, а, ч.

1. Металеве покриття, яке захищало лоб воїна від ушкодження; начільник.

– Ні, брат! У мене хоч і мідний налобник, але лоб не мідний (В. Кучер).

2. Ремінь кінської вуздечки, що проходить поперек лоба коня.

При розкопці курганів Вишневої могили знайдено золотий кінський налобник (з газ.);

Фігурний налобник для коня.

3. Жіночий головний убір.

З поховання X – XI ст. біля с Городниці над Дністром видобуте шите “чільце” – налобник – прикраса жіночого одягу (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. налобник — нало́бник іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. налобник — -а, ч. 1》 Металеве покриття, яке захищало лоб воїна від ушкодження; начільник. 2》 Ремінь кінської вуздечки, що проходить поперек лоба коня.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. налобник — НАЛО́БНИК (металеве покриття, яке захищало в старовину лоб воїна від ушкодження), НАЧІ́ЛЬНИК. — У мене хоч і мідний налобник, але лоб не мідний (В. Кучер); На йому.. якийсь важкий панцер, залізний начільник, що спустився з чола й затуляє йому очі (І. Нечуй-Левицький).  Словник синонімів української мови
4. налобник — НАЛО́БНИК, а, ч. 1. Металеве покриття, яке захищало лоб воїна від ушкодження; начільник. Мідний налобник. 2. Ремінь кінської вуздечки, що проходить поперек лоба коня. Фігурний налобник для коня.  Словник української мови в 11 томах