намеркати
НАМЕРКА́ТИ, а́є, недок., НАМЕ́РКНУТИ, не, док., розм., рідко.
1. безос. Те саме, що смерка́ти 1.
Тілько стало намеркати (Сл. Б. Грінченка);
Дід і навсправжки став Горпининої хати не минати: як намеркне – так він і шкандиба (Л. Яновська).
2. Заходити (про сонце).
Стало ж сонце намеркати, Стали сизокрилії орли налітати, На козацький на молодецький На чорний чуб наступати (з думи).
Словник української мови (СУМ-20)