намислювати
НАМИ́СЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАМИ́СЛИТИ, лю, лиш, док., що, з інфін., із спол. щ о, розм.
Те саме, що наду́мувати 1–3.
Художник тупцював біля своєї картини,.. часом примружувався, пильно придивлявся до якогось штриха, щось намислював собі, морщив лоба, відступав назад (Ю. Бедзик);
– Схаменися! – скрикнула Галя. – Що ти намислив? Ти ж себе занапастиш! (А. Кащенко);
У Василька було своє на думці. Він уже собі намислив, що мусить найти Юру (А. Турчинська);
– Дивні у вас фантазії, – сказав Тарас похмуро. Проте нараз отямився і посміхнувся: – Дякую за генеральський високий чин. Це ж треба таке намислити!.. (Василь Шевчук);
// Додуматися до чого-небудь.
Лежав він у своєму захистку так тихо, що бабуся й не намислила його там шукати (В. Підмогильний);
Князь .. похвалив: – А ти молодець! Розумно намислив! Зробимо так, як ти кажеш, – їдь до боярина Дмитра! (В. Малик).
Словник української мови (СУМ-20)