намонятися

НАМО́НЯТИСЯ, яюся, яєшся, док., розм.

Довго, багато навовтузитися.

Я оце так за ранок намонявсь, тілько хотів супочити [відпочити] (Б. Грінченко);

[Петро (до Дуні):] Що там збиратись? Поки ти намоняєшся, то й старий пронюха... (Панас Мирний);

– Куди ж це? – заклопоталася стара. – Я ще й снідати не зварила. – Еге, будемо тебе ждати, доки ти тут намоняєшся (Григорій Тютюнник);

А якось біля чайної Книш, що намонявся як чіп – хоч викручуй, просторікував у гурті п'яничок... (В. Нестайко).

Словник української мови (СУМ-20)