намощувати
НАМО́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., НАМОСТИ́ТИ, ощу́, о́стиш, док.
1. чого, що, рідко, без прям. дод. Мостячи, накладати певну кількість чого-небудь.
Любив він пахощі – і всякої трави Намощує було в тім курені надводнім (М. Рильський);
Та все-таки заплакав [Антосю], як прийшлось на бричку лізти. Високо так намостили, що наче дзвіницю на колеса взяли, – так-то всячини напакували (А. Свидницький);
Загадала [Кайдашиха] Лаврінові намостити на возі високо сіно, ще й заслати килимом (І. Нечуй-Левицький);
На ніч отаборювались просто на снігу, намету не хотіли розв'язувати і ночували так,.. розкладали багаття, а посередині намощували гілок з ялини та з смеречини (І. Багряний);
Стрункi поставою намощували собi горби пiд сорочками на спинах, щоб здаватись горбатими (О. Гончар);
У кузові одної з машин намощуємо сіна, кладемо Грищенка (Є. Доломан);
// що. Мостячи, влаштовувати, приготовляти що-небудь.
Одарка кинулася і витягла усяке дрантя, намостила кубельце на полу, куди баба й положила дитину (Панас Мирний);
З радощів Гнат майже всю ніч не спав і, вставши досвіта, почав з свого жупана та з черпака намощувати сідельце для Катрі (А. Кащенко);
Петро Карпович попросив намостити йому високу постіль, покласти кілька подушок під голову (Ю. Збанацький);
У нього [дядька] на вербі чорногуз гніздо намостив (Григорій Тютюнник);
Спихальський почав згрібати солому і намощувати собі .. ложе (В. Малик).
2. що, рідко. Те саме, що настила́ти¹ 2.
Довелося намощувати ще один настил (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)