наниз
НАНИ́З, присл.
У напрямку до нижньої частини чого-небудь; униз; протилежне наверх.
Фургони виїхали на гору і з крутої гори покотились наниз (І. Нечуй-Левицький);
– Бачите отой садок, що спускається наниз од церкви? – показав він учитель рукою на Рось, – от у тому садкові й живе Райко (С. Васильченко);
Плуг спустився наниз, і Данило угледів жінку (Л. Яновська);
// На нижній поверх.
Як ти виїхала, перебрався наниз, а сьогодні знов наверх (М. Коцюбинський);
// У напрямку до гирла річки.
Над Волгою лягав молодий весняний вечір. Пароплав ішов наниз (Г. Епік);
Багато снігу і дружна весна сповнили ріку водами, які враз розламали кригу, закрутили й з шаленою хусткістю понесли наниз, до моря (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)