наниз
НАНИ́З, присл. У напрямку до нижньої частини чого-небудь; униз; протилежне наверх.
Фургони виїхали на гору і з крутої гори покотились наниз (Н.-Лев., II, 1956, 31);
Плуг спустився наниз, і Данило угледів жінку (Л. Янов., І, 1959, 189);
// На нижній поверх.
Як ти виїхала, перебрався наниз, а сьогодні знов наверх (Коцюб., III, 1956, 163);
// У напрямку до гирла річки.
Над Волгою лягав молодий весняний вечір. Пароплав ішов наниз (Епік, Тв., 1958, 268).
Словник української мови (СУМ-11)