наодинці
НАОДИ́НЦІ, присл.
1. Сам на сам, удвох без свідків.
Вчителька пробувала бесідувати з ним наодинці, підбирала тон довірливий, відвертий (О. Гончар);
Наталка .. більше мовчала і навіть наодинці з Даркою не згадувала про Циганюка (Ірина Вільде);
– Якщо людина лишається наодинці з природою, вона робить тільки найдоцільніше. Вона не може лицемірити перед нею (Ю. Мушкетик).
2. На самоті, самітно, без інших.
Наодинці Дмитро відчував своє горе значно гостріше, аніж на людях (Ю. Збанацький);
Вона могла наодинці виплакати все, чим наболіло її серце (О. Гончар);
Він любив полювати наодинці (О. Копиленко).
Словник української мови (СУМ-20)