наодмаш
НАО́ДМАШ, присл., рідко.
Те саме, що наві́дліг.
Він б'є хлопця по зубах – дзвінко, наодмаш (Г. Косинка);
Наодмаш там рубне [Матвій], що падають рушниці І люди падають, як жито од серпа (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).
Словник української мови (СУМ-20)