наостанку
НАОСТА́НКУ, присл.
Під кінець, укінці, на завершення всього.
Після всіх наостанку прийшли офіцери (І. Нечуй-Левицький);
[Коваль:] Вся ця сцена йде у вас добре, але наостанку ви надто драматизуєте (З. Мороз);
Коли всі прочитали [листівку] і добре насміялися, наостанку дали [листівку] Дарці (Ірина Вільде);
// В останній раз, востаннє.
Востаннє гляньте, рицарі скупі? На золото у вогких сутеренах, Уста фарбованих своїх коханок Цілуйте наостанку (М. Рильський);
Здригнулися наостанку губи, безпорадно ловлячи повітря (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)