наостанку
НА́ОСТАНКУ, присл. Під кінець, укінці, на завершення всього.
Після всіх наостанку прийшли офіцери (Н.-Лев., III, 1956, 138);
Наостанку велика, майстерно виведена літера F давала на здогад, що либонь то був кінець книжці (Л. Укр., III, 1952, 741);
Коротенька нарада, як видно, відбулась. Наостанку Нагнибіда ще кілька слів, — до кожного конкретно якесь зауваження (Головко, І, 1957, 345);
// В останній раз, востаннє.
Востаннє гляньте, рицарі скупі. На золото… Уста фарбованих своїх коханок Цілуйте наостанку (Рильський, І, 1956, 65);
Здригнулися наостанку губи, безпорадно ловлячи повітря (Тулуб, Людолови, І, 1957,384).
Словник української мови (СУМ-11)