Словник української мови у 20 томах

напарник

НАПА́РНИК, а, ч.

Той, з ким у парі хто-небудь щось робить, виконує і т. ін.

Пораненого Гаркавенка відразу ж замінив його напарник Грачов (О. Довженко);

Маковей, передавши апарат напарникові, плигнув з насипу вниз (О. Гончар).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. напарник — напа́рник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
  2. напарник — див. спільник  Словник синонімів Вусика
  3. напарник — -а, ч. Той, з ким у парі хто-небудь щось робить, виконує і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. напарник — НАПА́РНИК, а, ч. Той, з ким у парі хто-небудь щось робить, виконує і т. ін. Пораненого Гаркавенка відразу ж замінив його напарник Грачов (Довж., І, 1958, 286); Маковей, передавши апарат напарникові, плигнув з насипу вниз (Гончар, III, 1959, 373).  Словник української мови в 11 томах