напарник

НАПА́РНИК, а, ч. Той, з ким у парі хто-небудь щось робить, виконує і т. ін.

Пораненого Гаркавенка відразу ж замінив його напарник Грачов (Довж., І, 1958, 286);

Маковей, передавши апарат напарникові, плигнув з насипу вниз (Гончар, III, 1959, 373).

Значення в інших словниках

1. напарник — напа́рник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. напарник — див. спільник  Словник синонімів Вусика
3. напарник — -а, ч. Той, з ким у парі хто-небудь щось робить, виконує і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. напарник — НАПА́РНИК, а, ч. Той, з ким у парі хто-небудь щось робить, виконує і т. ін. Пораненого Гаркавенка відразу ж замінив його напарник Грачов (О. Довженко); Маковей, передавши апарат напарникові, плигнув з насипу вниз (О. Гончар).  Словник української мови у 20 томах