напарниця

НАПА́РНИЦЯ, і, ж. Жін. до напа́рник.

— Мені в кіоск ще треба зайти, у мене там напарниця працює (Собко, Звич. життя, 1957, 121);

Марійка з своєю напарницею Лізою подавала щити, а Мишко міцно припасовував їх до кілків (Хижняк, Килимок, 1961, 15).

Значення в інших словниках

1. напарниця — напа́рниця іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. напарниця — -і. Жін. до напарник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. напарниця — НАПА́РНИЦЯ, і, ж. Жін. до напа́рник. – Мені в кіоск ще треба зайти, у мене там напарниця працює (В. Собко); Марійка з своєю напарницею Лізою подавала щити, а Мишко міцно припасовував їх до кілків (А. Хижняк).  Словник української мови у 20 томах