наперекір
НАПЕРЕКІ́Р, присл.
1. Протилежно до того, на що треба було б сподіватися або чого можна було б бажати; навпаки, на зло.
А Грицько, як нарочито – не тільки не слухає, а ще і наперекір робить (Панас Мирний);
Юза скаржилася на нікчемне своє життя. Сутички з матір'ю скоро доконають її. Все вона робить наперекір (П. Колесник);
* У порівн. Наче наперекір, виринало в пам'яті напівзабуте, про що чув [Потап] од мами або од баби своєї (М. Коцюбинський).
2. у знач. прийм., з дав. в. Уживається при назві осіб, предметів, явищ, процесів, усупереч яким або незважаючи на які що-небудь здійснюється, відбувається.
Я тільки твердо вирішила наперекір усім багатіям і собі таки бути щасливою! (Ірина Вільде);
Перше, що він побачив тут [на пісках], була ділянка, на якій раптова буря звела нанівець кількарічну працю жменьки ентузіастів, що наперекір стихіям насаджували й насаджували сосну (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)