наплодити
НАПЛОДИ́ТИ, плоджу́, пло́диш, док., кого, чого, що і без прям. дод., розм.
1. Вивести, привести яку-небудь кількість (птахів, тварин, комах).
– Он яку череду за кілька років [свиня] наплодила (Д. Мордовець);
// Народити яку-небудь кількість.
[Відьма:] Стоїть кутя на покуті, А в запічку діти. Наплодила, наводила, Та нема де діти (Т. Шевченко);
– Дай боже, вам на світі пожити, діток наплодити, а там і попарувати (Ю. Смолич);
“Нужда, а не чоловік! Купу дітей за свій вік наплодив”, – подумав Рудик (Г. Косинка).
2. Розвести, виростити велику кількість когось, чогось.
Породичавшись між собою, вони [Фальц і Фейн] стали Фальцфейнами, а наплодивши хмари овець, стали благородними (О. Гончар);
// Дати можливість розмножитися, з'явитися кому-, чому-небудь у великій кількості (перев. шкідливому, небажаному).
– Наплодили пани економій і на свою, і на хазяйську голову (М. Стельмах);
Яких тільки пошестей не наплодила війна та оця руїна громадянської міжусобиці (П. Кочура).
Словник української мови (СУМ-20)