наплодити
НАПЛОДИ́ТИ, плоджу́, пло́диш, док., перех., розм.
1. Вивести, привести яку-небудь кількість (птахів, тварин, комах).
— Он яку череду за кілька років [свиня] наплодила (Морд., І, 1958, 108);
// Народити яку-небудь кількість.
[Відьма:] Стоїть кутя на покуті, А в запічку діти. Наплодила, наводила. Та нема де діти (Шевч., II, 1963, 308);
— Дай боже, вам на світі пожити, діток наплодити, а там і попарувати (Смолич, Мир.., 1958, 55).
2. Розвести, виростити велику кількість когось, чогось.
Породичавшись між собою, вони [Фальц і Фейн] стали Фальцфейнами, а наплодивши хмари овець, стали благородними (Гончар, Таврія, 1952, 141);
// Дати можливість розмножитися, з’явитися кому-, чому-небудь у великій кількості (перев. шкідливому, небажаному).
[Василь:] А то пак наплодили панства, намножили дуків, що не дають просвітку бідному чоловікові (Мирний, V, 1955, 98);
— Наплодили пани економій і на свою, і на хазяйську голову (Стельмах, І, 1962, 48).
Словник української мови (СУМ-11)