1. Словник української мови в 11 томах

наплодити

НАПЛОДИ́ТИ, плоджу́, пло́диш, док., перех., розм.

1. Вивести, привести яку-небудь кількість (птахів, тварин, комах).

— Он яку череду за кілька років [свиня] наплодила (Морд., І, 1958, 108);

// Народити яку-небудь кількість.

[Відьма:] Стоїть кутя на покуті, А в запічку діти. Наплодила, наводила. Та нема де діти (Шевч., II, 1963, 308);

— Дай боже, вам на світі пожити, діток наплодити, а там і попарувати (Смолич, Мир.., 1958, 55).

2. Розвести, виростити велику кількість когось, чогось.

Породичавшись між собою, вони [Фальц і Фейн] стали Фальцфейнами, а наплодивши хмари овець, стали благородними (Гончар, Таврія, 1952, 141);

// Дати можливість розмножитися, з’явитися кому-, чому-небудь у великій кількості (перев. шкідливому, небажаному).

[Василь:] А то пак наплодили панства, намножили дуків, що не дають просвітку бідному чоловікові (Мирний, V, 1955, 98);

— Наплодили пани економій і на свою, і на хазяйську голову (Стельмах, І, 1962, 48).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наплодити — наплоди́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. наплодити — (дітей) народити; (жаб) вивести, розвести; З. П. намножити. Словник синонімів Караванського
  3. наплодити — -плоджу, -плодиш, док., перех., розм. 1》 Вивести, привести яку-небудь кількість (птахів, тварин, комах). || Народити яку-небудь кількість. 2》 Розвести, виростити велику кількість когось, чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. наплодити — НАПЛОДИ́ТИ, плоджу́, пло́диш, док., кого, чого, що і без прям. дод., розм. 1. Вивести, привести яку-небудь кількість (птахів, тварин, комах). – Он яку череду за кілька років [свиня] наплодила (Д. Мордовець); // Народити яку-небудь кількість. Словник української мови у 20 томах
  5. наплодити — НАРОДИ́ТИ кого (про жінку або самицю тварини — дати життя дитині чи дітям або маляті чи малятам), РОДИ́ТИ, УРОДИ́ТИ (ВРОДИ́ТИ), ПОРОДИ́ТИ рідше, ЗРОДИ́ТИ рідше, СПОРОДИ́ТИ розм., ЗНАЙТИ́ (НАЙТИ́) розм., РОЗСИ́ПАТИСЯ ким, розм.; СПОВИ́ТИ поет. Словник синонімів української мови
  6. наплодити — Наплодити, -джу, -диш гл. Наплодить, народить, размножить. Нігде мені гнізда звити, нігде мені діток наплодити. Мет. 211. Багацько хлопців там наплодить. Котл. Ен. Словник української мови Грінченка